?

Log in

No account? Create an account
Більшість освітнього комітету звично імітувала засідання – почали вчотирьох, а завершили вп’ятьох (при кворумі в 7 депутатів)! Серед нібито «ухвалених» проектів вистачає слизьких і резонансних.
Серед них – сумнозвісний проект внесення змін до ЗУ «Про дошкільну освіту» (автор Самойлик К.С, №9714-1), орієнтований на провокацію мовних конфліктів у садочках, а також проект внесення змін до ЗУ «Про захист персональних даних» (КМУ, №10472-1), яким передбачене звуження доступу до інформації, пов’язаною з діяльністю державних службовців, і встановлення тотального контролю з боку держави над персональними даними громадян.
Перед цим упродовж місяця більшість зібратися не могла – 5, 19, 20, вересня і 1 жовтня – очевидно, Луцький був зайнятий в окрузі.
Останнє засідання було призначене на 9-ту годину ранку вівторка, 2 жовтня 2012 р. – за півдоби до його проведення – у той час, коли депутати мали брати участь у роботі фракцій. Напевно проекти, аврально вкинуті до порядку денного комітету, «не потребували» детального обговорення, а тим більше критики.
Звісно я звернулася до Литвина і Макєєнка з вимогою визнати рішення, нібито ухвалені від імені комітету, нелегітимними. При цьому не факт, що спікер поспішить дотримуватися вимог закону. Надто наполегливо проекти проштовхував Луцький – схоже, їх уже чекають у сесійній залі.

Втрата прокуратурою повноважень лише посилює режим. До цього парадоксального висновку схиляється більшість експертів, які не мають при цьому жодного сумніву щодо репресивності нинішніх українських правоохоронців.

Надто вразливими виявилися прокурори напередодні виборів – надто активно громада користувалася механізмами, якими закон їх уповноважував. Отож і поспішили влада звузити сферу прокурорського нагляду – разом із відповідальністю за дотримання правоохоронцями чинного законодавства.

У народі новації вже встигли охрестити синдромом переведення стрілок або розведення руками. Мовляв, і хочемо припинити беззаконня, але не можемо – почекаємо судового рішення… Доки сонце зійде.

Немає повноважень – немає відповідальності

До підписання закону прокуратура лишалася чи не єдиним інструментом негайного відновлення законності на регіональному рівні.

З одного боку, закон уповноважував її опротестувати будь-яке протиправне рішення.

Такий крок призупиняв його чинність моментально – до завершення процесуальних розвідок, ініційованих нею: перевірок, судових процесів тощо. У цьому разі право торжествувало вчасно і в інтересах громади.

З іншого боку, закон просто вимагав від прокуратури подібного реагування.

Вона, звісно, могла дивитися крізь пальці на беззаконня колег по держслужбі за класичним принципом невмирущого бюрократа – «не був, не бачив, не знаю, не підпишу».

Але в разі тиску громадян або відповідних депутатських звернень подібний саботаж уже не спрацьовував. Адже закон відносив «відповідність актів, які видаються всіма органами» вимогам Конституції України та чинним законам до предмету прокурорського нагляду за їх додержанням і застосуванням.

І в разі нехтування вимогами статей 4, 6, 19 і 20 закону «Про прокуратуру» будь-якого працівника даного відомства можна було притягти до відповідальності за невеселими санкціями ст. 16 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Доводилося реагувати – як тільки громада чи нардеп якийсь набриднуть зверненнями. Хоча й на шкоду бізнес-інтересам державних чиновників найвищого рівня.

Як розумієте, не міг режим довго миритися з таким станом речей – тож і відняли в прокурора право вносити приписи і протести, що вимагали безумовного і невідкладного виконання його вимог.

Хоч і зберіг він удвічі менше прав, ніж до «покращення», але наразі почувається спокійніше. Мовляв, можете звертатися до мене скільки завгодно – я вже підготував подання і двічі «вмив руки»

Беззаконня припинимо. Як буде команда

Свого часу міськрада Чигирина прийняла відверто протиправне рішення – депутати подарували комунальному підприємству «Благоустрій» приміщення дошкільної установи «Калинка». Для реорганізації «під житло», зокрема для себе.

При цьому реорганізація або ліквідація дошкільної установи має санкціонуватися лише загальними зборами територіальної громади або місцевим референдумом (ст. 26 закону України «Про місцеве самоврядування»). А вивільнені приміщення таких закладів мають використовуються винятково «для роботи з дітьми» (ст. 16 закону України «Про дошкільну освіту»)!

Ситуація проста й очевидна: рішення – незаконне і безглузде. Принаймні 40% дітей дошкільного віку в місті не може знайти місць у дитсадку.

Тим часом районний прокурор Володимир Кривенко не лише не відреагував на протиправні дії депутатів міськради, але й запевнив колишнього завідувача «Калинки» в тому, що «законодавець дає право власнику розпоряджатися своїм майном на  власний розсуд (ст.319 Цивільного Кодексу України)».

Іншими словами, не влазьте не в свою справу – міська рада краще знає, як розпоряджатися комунальною власністю.

І при цьому неформально заявнику пояснили: заходи прокурорського реагування дискредитуватимуть керівництва міста. А це вже політика. І ніхто не робитиме таких речей без команди «згори».

Реагуємо на персональну відповідальність

Схоже, саме такою логікою керувалися в обласній прокуратурі, куди було переадресовано моє перше звернення в цій справі до Віктора Пшонки задля «належної перевірки».

За її підсумками мною було одержано лист за підписом в.о. прокурора Черкаської області В.М.Вегери, в якому мене переконували в законності скандального рішення чигиринської міськради.

Довелося звертатися до Генпрокурора вдруге – тепер із вимогою «відновлення законності в діях депутатів міської ради Чигирина, посадових осіб Чигиринської районної і Черкаської обласної прокуратури, а також притягнення винних осіб до відповідальності згідно з чинним законодавством».

Очевидно, цього разу спрацювала згадка про персональну відповідальність працівників прокуратури.

Принаймні, ніхто вже в черговому листі за підписом заступника керівника Генпрокуратури В.Білоуса, отриманому мною у відповідь, не виправдовував депутатів чигиринської міськради і не запевнював мне в законності «перепрофілювання» під житло дошкільної установи.

Навпаки – резонансне рішення було визнано протиправним і таким, що підлягає оскарженню в судовому порядку.

І насамкінець

На тому можна було в і втішитися.

Якби не дві щонайменше обставини.

По-перше, хоча і визнала влада власний гріх – але в дітей досі немає дошкільної установи.

Тим часом прокуратура на цілком законній підставі розводить руками і киває на судову процедуру, яка може тривати вічно.

По-друге, крайніми і цього разу оголошено тих, кого нереально притягти до відповідальності. Натомість, про конкретних чиновників, які в порушення чинного законодавства півроку закривали очі на протиправні рішення міськради, у листі заступника Генпрокурора жодним словом не згадано.

Тож і завтра вони берегтимуть наші права і правопорядок у державі. Якщо буде команда…

Марія Монтесорі як один зі знаних фахівців у сфері педагогіки бачила в дитині центр всесвіту, а в його щасті – єдиний вимір адекватності процесу навчання.

Не впевнена, що міністр освіти хоч колись знайомився із її творами.

Принаймні українську освітню політику він такими «дрібницями» ніколи не обтяжував. Натомість, з одного боку, економив на ресурсах, які перерозподілялися відповідно до потреб «важливіших» відомств і його особистих цілей. З іншого боку, він титанічно «переінакшував» українську школу, спеціалізуючись на вбиванні в діток інтересу до навчання ледь не з першого дзвоника.

Схоже, Табачника досі однаково дратують і незалежні студенти, й успішні школярі. Так би мовити, невиліковна алергія на інтелектуальних громадян.

Чи не тому, що ними всіма маніпулювати важче?

Міністерство з підготовки соціальних аутсайдерів

Лише впродовж кількох останніх років Табачнику вдалося закрити близько семи сотень навчальних закладів, ліквідувати 12-річний термін шкільного навчання і заборонити батькам навчати в сім’ях п’ятирічних дітей. А під цим приводом – пустити під ніж «неправильні» підручники, виплекати монополіста-посередника в сфері книговидання за державний кошт і комерціалізувати незалежне оцінювання.

Примусове навчання 5-річок у дитсадках презентували громадянам, звісно, під соусом чергового «покращення». Нібито в державних дошкільних установах дітей готуватимуть до школи якісніше.

У підсумку, замість «дорослої» 12-річки ми отримали «дошкільну» – з п’яти років.

Два роки Міносвіти запевнювало розгублених батьків, що їх не каратимуть за порушення вимог закону щодо обов’язкового відвідування 5-річками дитсадків. Мовляв, усе одно місць у дошкільних установах катастрофічно бракує – особливо в сільській місцевості.

Тож і готувалися дітки до школи в різних «вагових» і соціальних категоріях – хто в державних дошкільних установах, хто з репетиторами за відповідну винагороду, а хто й до семи років випасав череду чи порпався в батьківському городі…

Крапки над «і» розставив новий Держстандарт «від Табачника».

Вже після першого ж уроку до мене в паніці звернулися батьки першокласників з Полтавської області. Виявляється, їм на шкільній лінійці оголосили, що дітей навчатимуть від рівня, досягнутого в дитсадку. Тобто не з нуля, а з урахуванням знань, отриманих у дошкільних установах. І зі читання, і з мови, і з математики…

А їхні діти тієї дошкільної установи в очі не бачили – забракло в батьків грошей і «блату» не лише на дитсадок, але й на репетиторів.

А тепер уявіть собі стрес, очі і паніку 6-річної дитини, якій з вини держави тепер доведеться грати роль бовдура в очах більш заможних і «достойних» однокласників.

І привчати себе в перспективі до невтішної місії невдахи, лузера й соціального аутсайдера…

«Трикутник – це замкнена ламана, яка складається з трьох ланок»

Як відомо, «нульовий» або дошкільний рівень освіти було легалізовано наприкінці 2011 року в зв’язку із затвердженням Національної рамки кваліфікацій. Відтак, нову редакцію Держстандарту, а також нові навчальні програми для першокласників готували з урахуванням того, що 5-річки мали вивчити в дошкільний період.

Особливо рельєфно згадані зміни позначилися на змісті математики.

З одного боку, дітей зобов’язали вже з 1 класу рахувати до 100 (!), хоча раніше  рахували лише до 20.

З іншого боку, першокласників довантажили необхідністю додавати і віднімати двоцифрові числа.

При цьому перші ж у житті підручники з предмету наситили таким «конструктивним» понятійним апаратом, який не завжди наважуються тлумачити і вчителі зі стажем.

Уявіть собі дев’яту (!) сторінку підручника, рекомендованого Міносвіти для першокласників: «Відсутність елементів у множині виражають числом нуль. Число нуль позначають цифрою 0».

За рівнем адаптованості до вікових особливостей школярів-початківців  цей текст може позмагатися хіба що з визначенням трикутника, наведеним на 19 сторінці: «Трикутник – це замкнена ламана, яка складається з трьох ланок».

За логікою речей, ці діти не вміють ні читати, ні писати, ні рахувати – Міносвіти забороняє навіть перевіряти ці вміння до прийняття в школу: «є неприпустимими проведення тестувань, співбесід, екзаменів тощо з перевірки її знань щодо засвоєння навчально-виховної програми дошкільного навчального закладу».

Математика не для бідних

Але «найвеселішу» несподіванку Табачник усе ж підготував для батьків.

Виявляється, «правильний» підручник, за яким дітям найлегше засвоювати ускладнену програму з математики, держава не профінансувала. Хоча саме його автори виграли конкурс рукописів для підручників 1-4 класів, а також підготували тексти відповідного Держстандарту з математики і базової програми.

Замість нього для першокласників міністр замовив півмільйонним тиражем інших підручників, за яким автори Держстандарту наразі навчатися не радять. Кажуть, акцент там зроблено не на формуванні обчислювальних навичок – як треба, а на запам’ятовуванні таблиць.

Між іншим, отим батькам із Полтавщини, що звернулися до мене, вчителька відверто порадила розкошелитися. Мовляв, якщо хочете, щоб дитина не гальмувала в навчанні, докуповуйте літературу за власний кошт – якихось 100 гривень за підручник і за навчальний зошит. Як на мене, для декого з батьків – не такі вже малі гроші…

Цікава тенденція вимальовується – батьків далеко не вперше привчають до необхідності платити щонайменше двічі за «безкоштовні» шкільні підручники. Спочатку як платників податків, якими надалі порядкує виплеканий Табачником монополіст-посередник. А потім – на книжковому ринку, стимулюючи видавництва й авторів, обдарованих відповідним «аусвайсом» міністерства.

Іноземна з 1 класу – 35 хвилин на тиждень

Серед анонсованих змін найбільше Міносвіти пишалося впровадженням англійської мови з першого класу.

Тим часом експерти не поспішають ані радіти, ані чекати від нововведення якогось поступу.

З одного боку, пояснюють вони, важко досягти успіху в оволодінні іноземною мовою за єдину годину на тиждень, яка до того ж фактично триває лише півгодини. На словах має хороший вигляд, а на ділі – профанація…

Між іншим, ідеться про системну біду нових навчальних планів «від Табачника» – згідно з Типовим навчальним планом у 1 класі одну (!) «годину» на тиждень відведено для вивчення 55% навчальних дисциплін – 5-ти з 9-ти!

З іншого боку, нововведення не забезпечено ресурсами – ні кадровими, ні фінансовими. У кращому випадку першокласників навчатиме англійської старшокласник, у гіршому – його ж учителька, що не матиме спеціальної освіти.

Між тим, у початковій школі навчаються діти з різним рівнем соціального досвіду, готовністю до навчання і відмінностями в психофізичному розвитку. Саме тут закладається фундамент мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок – а також бажання вчитися.

Якщо рідну мову починають вивчати в першому класі зі звуків і літер, то іноземну – зі словосполучень – за неадаптованими до вікових особливостей початківців оксфордськими підручниками. До речі, так само недешевими…

І насамкінець

За такого «гуманного» порядку речей дитина або випливає за рахунок батьківських інвестицій в індивідуальне навчання з репетитором, або привчається миритися з роллю невдахи.

Як то кажуть, кожному своє – ще з першого класу…

Схоже, хтось у міністерстві надто ретельно відпрацьовує замовлення на підготовку зацькованих і невпевнених у собі конформістів, яким зі шкільної лави прищеплено ненависть до навчання і самоосвіти.

До мене на умовах анонімності звернулися викладачі НАУ з проханням захистити їх від примусового страхування в інтересах фінансування виборчої кампанії Максима Луцького.

Виявляється, не лише приписками батьків студентів до київського округу №222 переймається багатостраждальний столичний університет, але й поповненням виборчого фонду.

Як стверджують заявники, професурі в обов’язковому порядку запропоновано укласти договори медичного страхування на умовах «Правил добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров’я)  №024.1» з ПрАТ СК «Українські резерви» (див. копію Типової форми №Б-1) з 01.09.2012 по 31.08.2013, а також підписати заяву на ім’я Головного бухгалтера НАУ із проханням щомісячного відрахування 50 гривень із заробітної плати, як страховий внесок (загальний страховий внесок 600 гривень) за Генеральним договором страхування №024/104 від 20.07.2012, тексту якого ніхто з працівників університету в очі не бачив (див. копію Типової форми №Б-3).

Викладачам, які виявляють незадоволення нав’язливою турботою «від Луцького», нібито пропонують писати пояснювальні записки на ім’я проректора Козачка Я.В., якого в університеті називають неофіційним керівником виборчого штабу пана Луцького. Відтак, відмовників наразі не зареєстровано.

На прохання заявників, звернулася до Генеральної прокуратури з вимогою перевірити ситуацію, а також вжити заходів із відновлення законності – якщо факти підтвердяться.

Не знаю лише, чи зацікавиться Віктор Пшонка ще одним збігом обставин. Виявляється, нинішній народний депутат і за сумісництвом кум Дмитра Табачника свого часу перебував серед керівників правління ЗАТ «Українські резерви».

Верховна Рада таки прийматиме скандальний проект 2450 («Про мирні зібрання»), не чекаючи офіційних висновків експертизи Венеціанської комісії. Його розглядатимуть у четвер – так вирішила Погоджувальна рада, хоча лише минулого тижня на вимогу 150 громадських організацій його було відіслано міжнародним експертам.

 

Режим або не чекає від експертизи нічого втішного для себе, або дуже хоче захиститися перед виборами (або і після них) від гніву громадян. 

По суті: у нинішньому його вигляді скандальний проект надає режиму репресивний кийок, який наразі влада не може задіяти на законних підставах. До прикладу, вона не може скористатися «виховним» потенціалом статті 185-1 КУпАП (від двох місяців виправних робіт до 15 діб адміністративного арешту за порушення порядку організації мирних зібрань), оскільки немає такого порядку, прописаного на рівні закону. А в разі прийняття проекту 2450 подібний порядок легалізується.

Найвищий цинізм режиму полягає в спекуляції на важливій для будь-якого громадянина темі. Не секрет, що закону «Про свободу мирних зібрань» більше потребує опозиція, ніж владна більшість. Але не в його нинішній редакції. Це не свобода зібрань – це їх смерть.

Вигадливі прокурори

Вміння наших правоохоронців "розводити" вітчизняний бізнес інколи просто вражає. На Дніпропетровщині районний прокурор відкрив справу проти власника рибогосподарської компанії на підставі того, що в нього... відсутній договір оренди на дно водосховища! Обласна прокуратура жодних порушень законодавства в цьому не помітила. Тепер перевіряю фаховий (або корупційний;) рівень Генпрокурора)
Схоже, немає сенсу ламати списи, щоб визначити цінність мовного питання для українців. Суттєво більш важливим є інше – воно болить. І болить багатьом…

При цьому в українських реаліях не було і немає іншого дражливого питання, яким би політики маніпулювала більше і масштабніше. Вмикаючи або вимикаючи – винятково у власних інтересах. Як казав класик: якщо зірки запалюють – це комусь потрібно?

Якби нинішня влада відображала реальні потреби громадян – вона б дбала про захист етнічної толерантності.

Правди ради, агресія щодо вживання "не твоєї" мови принижує всіх однаково – чи то в Донецьку, чи то у Львові. При цьому хамство і примус у даній сфері ще ніколи не вели до більшого порозуміння чи любові. Швидше – навпаки.

Партія влади сьогодні переконує всіх усіма інформаційними засобами – виграв "наш", тобто провладний електорат. Якому перед виборами обіцяли "захистити" російську мову.

При цьому свідомо замовчується відверто замовний характер самого міфу про "незахищеність" прав російськомовних громадян. Який легко розвінчується елементарною статистикою і юридичним лікнепом.

З одного боку, ніхто й не забороняв громадянам спілкуватися з владою, зокрема, в судах мовами нацменшин або формувати в школах чи дитсадках групи чи класи з іншими, ніж державна, мовами викладання.

З іншого боку, саме державна мова у деяких регіонах країни знаходиться на межі виживання – і тим, насправді, стурбовані не лише українці.

До прикладу, в Луганській області державною мовою навчається близько 30% відсотків школярів, хоча етнічних українців в області більше 60%, а за переписом 1959 року майже 90% луганчан називали українську мову рідною.

Не випадково лідер меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемільов не лише вважає "мовний" закон неприйнятним для кримських татар, іменем яких, зокрема, прикриваються його автори, але й наполягає на публічному визнанні підсумків "злочинної мовної політики, яка була у Радянському Союзі щодо української мови, в результаті якої в багатьох регіонах переважає російська".

При цьому щонайменше 65% громадян бачить у законі піар з боку ПР і лише 24% з них оцінюють його як турботу влади про потреби громадян.

По суті питання

Скандальний закон нагадує класичну агітку, якою тицяють в очі народу, аби відволікти його увагу від інших – більш реальних проблем і викликів.

Інакше доведеться відповідати, чому замість обіцяних структурних реформ закривають школи і лікарні, підвищують пенсійний вік, скасовують нічні рейси і зупинки потягів – і в цілому "оптимізують" бюджетні витрати, збільшуючи ресурсну базу задля їхнього розкрадання. Адже лише на трьох своїх оборудках чиновники Укрзалізниці збиралися вкрасти з бюджету 835 мільйонів гривень – цього б вистачило для фінансування чотирьох сотень сільських шкіл.

Схоже, надто допекли владу запитаннями про малину для ДУСі по 627 гривень за кілограм – вона вирішила одним махом закрити тему. І саме під шумок "мовного" протистояння – тишком-нишком – протягли голосами 73 нардепів протиправне рішення, яким вивели з-під інформаційного контролю громадськості всі оборудки, на яких наживалися і будуть наживатися нечисті на руки чиновники. Тепер ніхто не матиме жодної інформації ні про угоди, за якими витрачаються державні кошти, ні про їх обсяги, ні про їх кінцевих отримувачів.

Насправді, чиновник-корупціонер із громадянами спілкується лише однією мовою, яку розуміє, – мовою купюр. У псевдо-турботі про "порушені" мовні права земляків його збуджує лише перспектива виникнення ще однієї – нової годівнички для собі подібних.

Адже переклади, перенавчання, супровідні витрати на впровадження у діловодство додаткових мов – це величезні суми, яких у бюджеті немає. Але є щонайменше два традиційні для влади шляхи – незалежно від політичних відтінків: або взяти їх у вчителів, медиків, шахтарів (себе, коханих, чиновники ніколи не образять), або змусити це зробити місцеві органи влади, які полізуть туди ж – у нашу з вами кишеню.

І насамкінець

Головний виклик скандального закону полягає в двох реаліях.

З одного боку, його було прийнято протиправно – із грубими порушеннями вимог української Конституції та Регламенту Верховної Ради. Без розгляду на профільному комітеті, без прийняття рішення про розгляд у сесійній залі, без особистого голосування нардепів і їхньої персональної відповідальності за прийняте рішення. Щонайменше 11-ро з них уже заявило, що голосування їхніми картками було фальсифіковано.

Рішення, прийняте у протиправний спосіб, безумовно буде переглянуто – або до виборів, або після них.

З іншого боку, надто дорого цей закон коштуватиме громадянам.

Який сенс у збільшенні груп у дитсадках із російською мовою навчання, якщо гроші на їх відкриття витрачено на переклади або просто вкрадено?

Який сенс у зміні мови лікарського рецепту, якщо в аптеках за ним нічого не можна придбати – або ліків немає, або ціни втричі вищі європейських.

Немає навіть упевненості в тому, що хворого довезуть живим до лікаря, який виписуватиме рецепт – розбитими міжрайонними шляхами на старезній швидкій – за 150-200 км від "оптимізованої" районної лікарні, гроші на яку списали на чергове "покращення".

Цього разу – мовних прав.

Cпеціально для УП

Схоже, влада вже визначилася, звідки братиме кошти на вибори і демонстрацію «небаченої соціальної щедрості» перед їх проведенням.

Виявляється вже завтра в Раді розглядатиметься сумнозвісний проект №9634, який в народі встигли прозвати: «Про забезпечення сприятливих умов для розкрадання національного бюджету». Так би мовити, перед виборами.

Ним передбачено тотальне виведення українських держпідприємств з-під дії тендерних процедур. Ідеться про легалізацію безконтрольного розкрадання 250 мільярдів гривень державних коштів, які не фіксуватимуться навіть у «Віснику державних закупівель».

На щастя, сьогодні журналістам ще вдається рятувати сотні мільйонів бюджетних коштів завдяки офіційній інформації, що має публікуватися в зв’язку з проведенням тендерних процедур. Лише на зриві трьох протиправних угод Укрзалізниці було збережено 835 мільйонів  гривень – цього б вистачило для фінансування чотирьох сотень сільських шкіл. А в разі легалізації 9634 від журналістів закриють будь-яку інформацію про те, хто, як, куди і на яких умовах витрачатиме мільярди наших з вами грошей.

Ну, надто поспішає влада перед виборами!

Схема Табачника

Табачник пообіцяв відібрати бюджетні місця в університетів, які не підключаться до Єдиної електронної бази (ЄДАБО) до 2 липня. Таких на сьогоднішній день – близько 30-ти.

По-перше, за підключення до ЄДАБО кожен ВНЗ має заплатити близько 10 тис. грн. – відповідно до стандартного договору.

По-друге, у бюджеті навчальних закладів кошти на такі витрати не передбачені. За нецільове використання коштів ректора можуть піти «за статтею».

По-третє, згідно з договором ВНЗ отримує доступ до ЄДАБО «з метою виконання чинного законодавства» в обмін на вчасну оплату технічних послуг з надання такого доступу. За такою ж логікою ДАІ має здирати штрафи з водіїв та пішоходів за дотримання ними Правил дорожнього руху.

І нарешті – за даними Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», ЄДАБО цілком «випадково» пов’язує людей, наближених до керівника Міносвіти. У тому числі, радника Дмитра Табачника з питань комп’ютеризації та його брата Михайла Табачника, який принагідно керує ЗАО «Інформаційно-технологічні системи». Отака схема.

Після того, як Азаров завалив усі можливі структурні реформи і «покращив» усе, що чого зміг дотягнутися, вони вирішили підлатати імідж влади за класичним «радянським» сценарієм – оковитою. Мовляв, у такому стані довкілля невмолимо "кращає" пропорційно градусу.
Задля цього нардеп Павло Климець (ПР) зареєстрував законопроект №10607. У ньому, насамперед, ідеться про ліквідацію державної монополії в спиртовій галузі – проектом передбачено дозвіл на приватизацію десятків спиртозаводів, у тому числі Вінницького і Немирівського. З огляду на перспективу надання виробникам оковитої численних пільг очікується стрімке збільшення обсягів інвестицій, виробництва спиртного й охоплення громадян безпросипним алкоголізмом. А принагідно – поповнення партійної каси за рахунок продажу державних підприємств.
Follow LesyaOrobets on Twitter

Latest Month

February 2013
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728  
Powered by LiveJournal.com
Designed by Jamison Wieser