В урядовій мильній опері під кодовою назвою "реформування вищої освіти" вкотре загострюється нескінченна сюжетна лінія. Впадає в око відверте бажання сценаристів якомога довше тягнути з інтригою.

Схоже, фінал може шокувати глядача як потенційного виборця – не виключено, що над урядовим проектом працюватимуть до жовтня.

Ставка на громадське обговорення

Ідея "підправлення" урядового проекту з боку громадськості від початку слугували двом цілям.

З одного боку, він поступався альтернативним проектам концептуально – надто неприховано централізував управлінську вертикаль під контролем міністра в інтересах поповнення партійної казни і передвиборного зомбування.

А згодом і студенти не залишили владі вибору своїми протестами – довелося погратися в демократію "від прем’єра". Азаров публічно назвав проект Табачника "сирим" і доручив його "доопрацювати" робочій групі на чолі з Михайлом Згуровським – тоді ще в.о. ректора КПІ.

При цьому керівник уряду так і не пояснив, чому законотворчий напівфабрикат до того "одноголосно" підтримали на конференції ректорів, з’їзді освітян і засіданні Кабміну під його керівництвом, а потім – за його особистим підписом – зареєстрували у Верховній Раді як урядовий законопроект.

З іншого боку, прем’єр націлився на отримання політичних дивідендів від самого факту співпраці – мовляв, дивіться, як ми ефективно співпрацюємо з громадськістю в сфері впровадження реформ. Просто взірець громадянського суспільства!

Але в підсумку група Згуровського прем’єрських сподівань не виправдала.

Незалежних експертів від самого початку не вдовольнила роль весільних генералів – вони поставилися до справи серйозніше, ніж розраховував Азаров.

Вони відмовилися шукати компроміс між концептуально непоєднуваними векторами і заходилися правити проект відповідно до потреб громадян і викликів сьогодення.

"Документ увібрав у себе кращі норми альтернативних законопроектів Яценюка-Оробець і Мірошниченка, пропозиції широких кіл громадськості", – підсумував результати роботи керівник групи.

Не випадково кінцевий продукт групи Згуровського чиновникам не сподобався, але якийсь час Азарову здавалося, нібито він контролює хоча б її керівника, підписання контракту з яким послідовно затягував Табачник.

"Група не повинна виписувати законотворчість, як це вміють робити професійні чиновники"

25 квітня прем’єр анонсував намір звести докупи напрацювання незалежних експертів і заперечення з боку відповідних міністерств. З одного боку, він обнадіяв клерків сентенцію на кшталт: "група не повинна виписувати законотворчість, як це вміють робити професійні чиновники". Мовляв, все одно випишемо так, як нам треба, але не так відверто.

З іншого – "заспокоїв" громадськість запевненням, що йдеться винятково про технічні зміни – ніхто не посягає на концепцію та ідеологію доробку групи.

При цьому скоротив участь її представників у доопрацюванні проекту до двох осіб – у тому числі, й самого Михайла Згуровського. За принципом: мавр зробив свою справу, мавр має піти.

У міністерств одразу з’явилися суттєві зауваження до кінцевого продукту. У тому числі, цілковито парадоксальні. До прикладу: напрацювання групи суперечать положенням урядового проекту.

Згуровський не виявив бажання ламати списи навколо технічних нюансів, але ревізію принципових положення зустрів у штики.

Основні лінії зіткнення стосувалися повноважень Міносвіти в сфері контролю над формуванням ректорського корпусу, затвердження і погодження статутів університетів, надання їм права відкривати рахунки в банку, підпорядкування Державної акредитаційної комісії Кабміну, повноважень засновника вищого навчального закладу, стипендіального забезпечення тощо.

Іншими словами, "професійні чиновники" вийшли далеко за межі, обіцяні Миколою Азаровим.

Не випадково, прес-служба КПІ розповсюдила заяву, переможну за змістом і тривожну за настроєм. Мовляв, з усіх спірних питань дійшли консенсусу, щоправда лишилися й такі, що змінюють ідеологію законопроекту, тому потребують остаточного вирішення на рівні Кабміну.

Азарову не залишалося нічого іншого, як розвести руками на власній сторінці у ФБ – "непросте йде обговорення цього законопроекту". І запевнити, що наступного тижня з усім розбереться.

Хто ж керує урядом у підсумку?

Міносвіти не виявило бажання чекати до наступного тижня.

Схоже, Дмитро Табачник мав інше бачення фіналу обговорення. Навіщо переконувати, якщо можна поставити перед фактом?

18 травня його заступник Євген Суліма запросив представників групи Згуровського і зацікавлених відомств до МОНМС – утрясати розбіжності.

Спочатку заступник міністра натхненно пікірувався зі Згуровським навколо того, хто вестиме обговорення. Суліма пропонував керувати процесом представникові групи і підписати протокол за підсумками голосування спірних моментів.

А Згуровський привертав увагу до того, що на засіданні представники Міносвіти мають більшість – немає жодного сумніву, що вони голосуватимуть в інтересах міністра.

Потому Суліма всівся в крісло головуючого і заходився координувати постатейне "обговорення", що звелося до відкладання розбіжностей до "наступної п’ятниці" і шельмування статей, напрацьованих незалежними експертами.

Адресована їм репліка на кшталт "обговорюйте десь між собою – ми вже все обговорили" – якнайкраще ілюструє усеперемагаючий "плюралізм" заступника Табачника.

У підсумку в учасників обговорення вистачило часу і натхнення лише на перших 10 статей проекту. Але при цьому Суліма встиг не погодитися з відновленням незалежного ВАКу, функції якого наразі підміняє собою Міносвіти, а також низкою інших ключових новацій проекту Згуровського.

І насамкінець

Уже 25 травня гряде обіцяне Сулімою продовження "банкету".

Тим часом, серед учасників обговорення множаться чутки, нібито розгляд кінцевого варіанту проекту відкладено щонайменше до 6 червня. Схоже, прем’єр таки віддав "утряску" спірних положень на відкуп керівникові Міносвіти.

Втішає одне – рано чи пізно Миколі Азарову доведеться визначатися із даного принципового питання. І приймати рішення.

Або він разом із Табачником вибудовує авторитарну вертикаль у вищій школі в інтересах поповнення їхньої партійної каси, або тримає слово щодо збереження концептуальних засад, окреслених незалежними експертами у проекті Згуровського.

Наразі ж ситуація б’ється в глухому куті, а прем’єр знову бере тайм-аут і всіляко робить вигляд, що в межах нинішнього режиму влада здатна домовитися із громадою – хоча б із даного конкретного питання.

Спеціально для Української правди

У сфері розміщення держзамовлення на видання шкільних підручників, якою має опікуватися Дмитро Табачник, ситуація набуває парадоксального вигляду.

З одного боку, Міносвіти вибудовує злочинну схему, яка  дозволяє отримувати замовлення посередницькій структурі з жалюгідною технічною і кадровою базою, а в підсумку «відмивати» ледь не 80% коштів, фінансованих державою на видання підручників. Схему досліджено й документовано не лише Рахунковою палатою України, але й журналістами провідних вітчизняних видань (DT.UA, ТВі, Тиждень, Наші гроші тощо).

З іншого боку, Генпрокуратура відбувається відписками на численні звернення громадян і народних депутатів (у тому числі, і мої) із вимогою відновити законність у даній сфері і притягти винних до відповідальності відповідно до вимог чинного законодавства.

Цікава картина виходить – злочинна схема є, державі завдано (і завдається) збитків на десятки мільйонів гривень, а порушників закону Віктор Пшонка впритул не бачить.

Отож, вирішила допомогти Генпрокурору в пошуках і звернулася до нього із прямою заявою про злочин у форматі статті 97 КПК України.

Відповідно до даної статті він має або порушити кримінальну справу за фактами зловживання владою і службовим становищем (ст. 364 КК України), внаслідок чого державі завдано збитків  в особливо великих розмірах (мовою закону «спричинено тяжких наслідків»), або обґрунтувати причини відмови.

До речі, якщо для звичайного чиновника ст. 364 КК передбачає максимальну відповідальність до 8 років ув’язнення, то для правоохоронців, які зловживають повноваженнями (у нашому випадку –  закривають очі на злочин) – до 12 років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

спеціально для LB

Наявність неконтрольованих думок і грошей в українському інформаційному просторі не вперше змушує владу нервувати і шукати механізми його "впорядкування".

Два тижні тому лише медійний резонанс перешкодив просуванню проекту №6523, який дозволяв закривати без суду файлообмінники і перекривати кисень будь-якому опозиційному Інтернет-медіа напередодні виборів.

За підсумками небажаного для себе розголосу, влада, схоже, змінила тактику. Навіщо привертати увагу громадськості до скандальних новел, якщо простіше фальсифікувати проект потай – на кінцевому етапі його проходження?

Хоча б як у випадку з проектом №8267 "Про економічний експеримент щодо створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програмної продукції", який може бути прийнято вже в четвер, 17 травня у підробленій  версії.

Курс на підтримку ІТ-індустрії?

Проект №8267 від самого початку готувався представниками реальних ІТ-кампаній. Не випадково в первинному варіанті він був орієнтований на підтримку вітчизняного ІТ-бізнесу в цілому – незалежно від його наближеності до ПР.

У разі його прийняття, ІТ-підприємництво мало стимулюватися низкою принципових преференцій. До прикладу, єдиним внеском на державне страхування у розмірі 36,76% від двох мінімальних зарплат, податком на прибуток у розмірі 16% (зараз 21%), а для фізичних осіб, в тому числі нерезидентів, – 10% (зараз 15%).

У такому вигляді проект у грудні 2011 року було прийнято в першому читанні, а в квітні 2012 року профільний комітет ВРУ затвердив його до другого читання, замінивши лише назву: "Про державну підтримку розвитку індустрії програмної продукції".

Вправним порухом руки шорти перетворюються…(с)

Дива почалися вже після засідання комітету під керівництвом, вже відомого нам Максима Луцького.

Від секретаріату комітету до юридичного управління парламенту проект потрапив уже в підробленому вигляді – детальне співставлення відмінностей можна побачити тут.

Найбільш критично змінилася схема надання пільг підприємцям. Замість стимулювання галузі в цілому шляхом надання пільг підприємцям, зайнятим у ній, у проекті "домалювали" спеціальну процедуру відбору компаній, які претендують на такі преференції.

Якщо в легально затвердженій комітетом редакції проекту преференції автоматично надавалися всім підприємцям, які відповідали прописаним в законі нормам, то в підробленому тексті їх коло суттєво звужується до тих, хто зможе виторгувати у влади спеціальне "свідоцтво про реєстрацію суб’єкта індустрії програмної продукції як суб’єкта спеціального режиму оподаткування".

Зокрема, частина 1 статті 1 законопроекту в фальсифікованій редакції поширює сферу дії закону лише на суб’єктів господарювання індустрії програмної продукції, що отримають свідоцтво про реєстрацію суб’єкта індустрії програмної продукції як суб’єкта спеціального режиму оподаткування відповідно до пункту 156-1.6. статті 156 Податкового кодексу.

На подібний спеціальний режим оподаткування можуть претендувати лише суб’єкти господарювання, які протягом попередніх чотирьох послідовних звітних податкових періодів сукупно відповідають критеріям, встановленим у зазначеному пункті.

Що далі?

У цій історії щонайменше два принципових аспекти.

З одного боку, в наших сучасних економічних і політичних реаліях доступ до вищезгаданих свідоцтв отримає або владний бізнес, або підприємець, який не має проблем із податковою, бо готовий ділитися з владою "по-братськи".

Іншими словами, впровадження цього "природного відбору" суттєво вплине на перерозподіл ринку ІТ-індустрії в інтересах партії влади і поповнення партійної каси перед виборами.

З іншого боку, будь-який "повноважний" махінатор розраховує на те, що все пройде тишком-нишком. Його нічний жах – увага громадськості, яка змушує чиновника триматися закону.

До спікера я вже звернулася офіційно з вимогою провести службову перевірку і вжити заходів щодо відновлення тексту проекту, який голосувався на комітеті.

Але найбільшого ефекту, як показує практика, досягають незалежні медіа.

Cпеціально для УП

Вже традиційно звітую перед вами про свою роботу за минулий місяць в частині використання депутатських звернень.  За тридцять днів квітня я надіслала 40 депутатських звернень.

23 документи  стосувалися протидії корупції в державних закупівель,  на яких вкрали більше 100 млн. грн. Звернення і відповідь на них можна побачити за цим лінком

Ще 17 звернень – моя реакція на звернення громадян, більшість з яких, до речі, звернулися через Facebook. Переважно справи стосувалися: бездіяльності органів прокуратури, бандитського поводження працівників міліції,  вирубки зелених насаджень в житлових дворах, спалення сміття на заводі скловиробів в Києві, відсутності грошей на енергоносії профтехучилищ на Вінниччині, самовільної зміни русла ріки, «забудькуватості» Львівської ОДА у присвоєнні звань «матері-героїні» та інші. Ці та інші мої депутатські звернення та відповіді на них  знаходяться за цим лінком

Друзі, нагадую, що обов’язком народного депутата є допомога у вирішені ваших проблемних ситуацій, особливо у взаєминах з владою. В цих питаннях зі мною найшвидше зв’язуватися через приватні повідомлення в соціальних мережах.  

Спроби не лише встановити, але й узаконити контроль над інформаційним простором якнайкраще ілюструють невдоволення влади нинішнім станом речей у даній сфері.

З одного боку, вона панічно боїться Інтернету. Його рівноправність і безконтрольність виводить її з рівноваги. Можна сказати, деморалізує. Мовляв, в умовах, коли переважна більшість традиційних медіа, судів та інших правоохоронних органів тотально працює на режим, незалежний Інтернет є нонсенсом.

З іншого боку, влада усвідомлює, що в Інтернеті криється ціла купа грошей та інших ресурсів, які вона чомусь досі не контролює або контролює не повністю. Схоже, у країні, де переважна більшість підприємств, фінансових установ і земельних ресурсів уже контролюється режимом, це є не меншим рудиментом.

У владі ще не визначилися, хто і як "доїтиме" інформаційний простір

У разі прийняття проекту №6523, який автори притримали до 16 травня, з огляду на медійний розголос, нинішня більшість зможе вбити відразу двох зайців – безкарно "доїти" провайдерів під загрозою закриття сайтів їхніх клієнтів упродовж тижня, і закривати рота будь-якому опозиційному Інтернет-медіа, яке напередодні виборів заважатиме владі незручним контентом.

При цьому громадяни можуть забути не лише про свободу слова в Інтернет-просторі, але й про вільний доступ до файлообмінників.

Одна надія на конкуренцію серед представників ПР, охочих нажитися на темі.

Попсувати настрій Луцькому, до прикладу, може Янукович-молодший, який встиг приєднатися до розгніваної громадськості і попередити, що не голосуватиме за проект Луцького-Самойлик-Зарубінського. З огляду на те, що "не можна блокувати ресурси без рішення суду, як і змушувати провайдерів фільтрувати контент".

В усьому цьому, насправді, дорогого вартий сам факт визнання з боку представника ПР базових недолугостей проекту "групи Луцького", який давно і послідовно представляє в освітньому комітеті ВР інтереси власного кума – Дмитра Табачника.

Не виключено, що завдяки резонансу і міжклановій боротьбі в ПР інформаційний простір отримає іншу модель вуздечки. Так само як і те, що Луцький ризикне таки наполягати на власному дизайні. За принципом: хто першим встав – того і капці.

Принаймні, станом на зараз скандальний проект відкладено, а що саме накаже йому робити в цій ситуації Табачник – достеменно не відомо.

 Захист прав авторів? Ні, звичайних перекупників

 У цьому зв’язку привертає увагу те, що серед ключових обґрунтувань проекту Луцького-Самойлик-Зарубінського йдеться про необхідність захисту прав авторів в Інтернеті. При цьому експерти дружно вказують на іншу категорію осіб, зацікавлених у прийнятті проекту, – перекупників їхніх прав. На шкоду незалежності провайдерів.

Не секрет, що на скуповуванні авторських прав в Україні наживається невелика купка бізнесменів, за якими стоять родинні інтереси провладних бізнес-структур.

Свого часу "Наші гроші" намагалися вивести на чисту воду оборудки Міносвіти в зв’язку із закупівлями дипломів.

І несподівано дійшли висновку, що Дмитро Табачник "змушений" був укласти угоду на 77 мільйонів гривень за непрозорою процедурою придбання в одного учасника, бо "наштовхнувся" на монопольні майнові права на способи обробки інформації та складові комп’ютерної програми ІВС "ОСВІТА" одного зі своїх попередників – Михайла Згуровського.

З огляду на те, що тиск на колишнього міністра викликав "нездоровий" інтерес з боку громадськості, Дмитро Табачник націлився на інший потенційний "клондайк" – Єдину державну електронну базу з питань освіти (або ЄДАБО).

Навіщо Міносвіти персональні дані громадян?

 Ще минулого року переважну більшість українських громадян поставили перед фактом порушення їхніх прав самим фактом створення ЄДАБО відповідно до постанови КМУ №753 від 13 липня 2011 року на пропозицію Міносвіти. А з початку 2012 року таку базу було засновано.

До бази було внесено інформацію, що зазвичай використовується задля виготовлення документів про освіту державного зразка, – і нову, і стару, яка попередньо зберігалася у паперовому форматі. Іншими словами, таку, яка стосувалася громадян, що вступали до вищих навчальних закладів ще до проголошення Україною незалежності, тобто в СРСР.

Це щонайменше суперечать статті 32 Конституції, друга частина якої забороняє збір конфіденційної інформації про особу без її згоди, і статті 19 Основного закону, згідно з якою міністерство має діяти виключно на підставі, в межах і у спосіб, передбачений Конституцією та законами.

Щоправда, в постанові Кабміну містилося вельми показове застереження: "У разі збирання персональних даних про фізичних осіб – учасників освітнього процесу – забезпечується отримання їх згоди на обробку відповідних даних в Єдиній базі".

Але навіщо уточнення: "учасників освітнього процесу", якщо чинний закон "Про захист персональних даних" поширює це положення на всіх без винятку "суб’єктів персональних даних"?

І що значить "забезпечується"? Добровільне волевиявлення?

І хто в кого хоч колись про це дозволу запитував?

Але головне – навіщо збираються персональні дані громадян в порушення чинного законодавства? Виявляється, вони збираються – дослівно – "з метою забезпечення потреби фізичних та юридичних осіб". Якої саме потреби і яких саме осіб – схоже, глибока державна таємниця!

При цьому слід розуміти, що деталізація мети, поставленої перед ЄДАБО, має цілком практичне значення для громадян, чиї персональні дані впали в пильне око Дмитра Табачника.

Хоча б з огляду на те, що відповідно до статті 6 згаданого закону, "склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та не надмірними стосовно визначеної мети їх обробки".

А "не надмірна" мета в міністра – якщо вірити документу – "забезпечення потреби".

Гроші "з повітря"

Свого часу легендарний Остап Бендер заробляв на життя, продаючи квитки до урвища, до котрого був цілком вільний доступ. Наче брав гроші "з повітря", але по суті – з кишень довірливих туристів.

При цьому в туристів хоча б вибір лишався – йти чи не йти.

У нашому ж випадку Дмитро Табачник одразу зробив ставку на монополію.

Ще в кабмінівській постанові функцію розпорядника (адміністратора) ЄДАБО було покладено на державне підприємство "Інфоресурс", яке належить до сфери управління Міносвіти.

За даними Бюро журналістських розслідувань "Свідомо", підприємство цілком "випадково" пов’язує людей, наближених до міністра. У тому числі, радника Дмитра Табачника з питань комп’ютеризації та його брата Михайла Табачника, який принагідно керує ЗАО "Інформаційно-технологічні системи".

Наразі "Інфоресурс" нав’язливо пропонує всім без винятку керівникам ВНЗ укласти так званий "Договір про надання технічних послуг".

Предмет договору, якщо стисло, – ВНЗ отримує доступ до ЄДАБО "з метою виконання чинного законодавства" в обмін на вчасну оплату технічних послуг з надання такого доступу.

Уявляєте?

За те, що навчальний заклад виконуватиме вимоги чинного законодавства, йому треба заплатити монополісту за доступ 744 гривні і за підключення системи через інтерфейс доступу – ще 9 тисяч 297 гривень 12 копійок! Це для початку!

За такою ж логікою ДАІ має здирати штрафи з водіїв та пішоходів за дотримання ними Правил дорожнього руху. А суми штрафів висмоктувати з пальця.

 І насамкінець

У тексті договору вищенаведені цифри не піддано жодному обґрунтуванню. Можна рахувати загальну суму, узагальнювати в межах усієї країни. Але не в цьому суть.

Суттєво цікавіше, яку саме частку зі згаданої суми навчальні заклади віддаватимуть високопосадовцям за "їхню" інтелектуальну власність, отриману в державних кріслах? І ще довго платитимуть – навіть після їхньої відставки?

Спеціально для УП

Законопроект №6523 у разі його прийняття дозволить легко і невимушено закривати будь-який файлообмінник

У середу, 25 квітня, освітній Комітет ВР під керівництвом Максима Луцького (Партія регіонів) може поставити крапку в підготовці рейдерського плану, який дозволить легко і невимушено закривати будь-який файлообмінник або інший інтернет-ресурс. На цілком законній підставі.

Ідеться про рекомендацію до другого читання законопроекту №6523 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав». Формальними авторами законопроекту є той же Луцький М. (ПР), Самойлик К. (КП) і Зарубінський О. (Блок Литвина). Партійна приналежність авторів відповідає на ключове запитання: в чиїх інтересах буде перекроєно закон.

У разі прийняття проекту нинішня більшість отримає контроль над інформаційним інтернет-простором, а також його комерційними ресурсами. З одного боку, він дозволить безкарно «доїти» провайдерів під загрозою закриття сайтів їхніх клієнтів упродовж тижня. З усіма відповідними ресурсними та іміджевими втратами. З іншого боку - закривати рота будь-якому опозиційному інтернет-виданню, яке напередодні виборів заважатиме владі незручним контентом.

Громадяни програють у будь-якому разі. Якщо проект відправлять до сесійної зали зі схваленням профільного комітету (а в комітеті Луцького від цього може врятувати або чудо, або адекватний медійний розголос), ми можемо забути про свободу слова в інтернеті, а також про вільний доступ до файлообмінників на кшталт ex.ua, fs.ua тощо.

Але для Заходу в авторів є казкова легенда-«відмазка»: мовляв, треба ж нарешті навести лад із дотриманням авторського права в інтернеті. Може, ми й ув'язнили Тимошенко, але ж у решті випадків - хоч до рани прикладай.

Закриваємо упродовж семи днів без суду

Найбільш небезпечна для громадян новація, передбачена проектом, полягає у впровадженні процедури знищення інтернет-ресурсів упродовж семи днів без рішення суду(!), лише за підписом чиновника середньої руки.

Технологічно це виглядатиме таким чином. Суб'єкт авторських чи суміжних прав (назвімо для зручностізаявником) з реальних чи надуманих причин звертається до провайдера з вимогою припинити користування такими правами з боку гіпотетичного «порушника» (а ним може бути будь-який ресурс у інтернет-мережі), подавши при цьому комплект документів в обґрунтування такого «порушення». До прикладу, договори про належність прав.

У цьому випадку провайдер має у дводенний термін попередити «порушника» про необхідність усунення порушення. До прикладу, нібито «піратського» контенту. А якщо той продовжує розміщувати оспорювані об'єкти інтелектуальної власності або не надає пояснювальні документі упродовж двох наступних робочих днів, провайдер зобов'язаний заблокувати доступ до них або вилучити їх. А якщо це технічно неможливо - обмежити чи взагалі припинити надання послуг «порушникові». Іншими словами, закрити доступ до його сайту.

Якщо ж упродовж двох днів йому вдається надати обґрунтовані пояснення законності використання відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, провайдер передає Держслужбі інтелектуальної власності (далі - Держслужба) матеріали, отримані від обох сторін. Держслужба упродовж п'яти робочих днів ухвалює рішення по суті(!) винятково на підставі поданих сторонами документів. При цьому механізм розв'язання спору при поданні сторонами рівнозначних за юридичною силою документів, передусім договорів, відсутній начисто!

У разі ухвалення негативного для «порушника» рішення провайдер упродовж одного робочого дня (від дати отримання рішення від Держслужби) блокує доступ до відповідних об'єктів права або вилучає їх. А якщо це технічно неможливо - обмежує чи припиняє надання послуг порушникові.

Принагідно ставимо риторичне питання: на який термін застосовується ця санкція, якщо передбачено обмеження чи припинення, то хто наділений правом відновлювати доступ до інтернету, на яких умовах і впродовж якого часу? Зрозуміло, якщо не вказано в законі - на розгляд уповноважених структур, які в наших умовах напряму залежать від команд виборчого штабу ПР або їхніх бізнес-інтересів.

І насамкінець

Як свідчить практика, суттєво легше зупинити прийняття закону, який порушує права громадян, ніж потім ламати списи навколо його скасування.

Спеціально для «Телекритики» 

Мої малявки вперше сьогодні «вчилися» в Дитячій академії. У них свято, а в мене піднесений настрій. Надзадача академії – виявлення природних обдарувань малечі та їхній розвиток ще в ранньому дошкільному віці.

Особливо вразив текст зобов’язання, яке разом з іншими батьками підписала перед початком занять – не карати дітей фізично, не підвищувати на них голос і з повагою ставитися до решти дітей. Я б таке зобов’язання в молодих батьків брала ще при виписці з пологового будинку. Разом з іспитами з теорії і методики дошкільного виховання ): Адже не секрет, що саме відсутність необхідних знань і досвіду провокує деяких тат і мам до найбільш простого (на їх погляд) інструменту переконань дитини у власній правоті як запотиличник.